м.Винники,вул.Галицька,20 Наша геолокація

т. 032 2295440, vynnyky_vykonkom@ukr.net

21.10.2019

Ярослав Сапеляк: налагодження співпраці між Церквою та спортивними організаціями, громадська діяльність у Винниках

Ярослав Сапеляк народився 11 січня 1935 року в селі Рижкова Воля (тепер територія Польщі) Ярославського повіту. Помер 29 листопада 2003 року, похований у Винниках. Відомий громадський діяч, голова винниківського осередку Товариства «Просвіти» (1990-1992, 2000-2002 рр.), Почесний мешканець Винник.

Село Рижкова Воля складалося з двох присілків: Ходані та Гірки. Саме на Ходанях жила родина Сапеляків. Батьки – Михайло та Агафія (з дому Ярош) – народили п’ятьох дітей: найстарший Андрій (став єпископом УГКЦ, владика-салезіянин,  у 97-річному віці помер у Винниках), потім Василь (впродовж шістнадцяти років здійснював душпастирське служіння як парох церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Львові та був першим настоятелем салезіянської присутності східного обряду в Україні, помер у Винниках 26 лютого 2016 р.), дочки Емілія та Марія, наймолодший Ярослав.

1937 року Андрій після закінчення Перемиської гімназії виїхав на навчання до Італії. Наступного року на студії до Риму подався Василь. А двоє сестричок і Ярослав залишилися з батьками, які господарили: працювали на полі, доглядали худобу. Вони були добрими християнами. В цій родині працю і відпочинок супроводжувала молитва, читали Святе письмо, передплачували релігійний журнал «Місіонар». Сестра Марія Федак-Сапеляк згадує, що в хаті завжди були «свіжі» газети, а для дітей – журнал «Дзвіночок». Щодня мати збирала всіх на спільну молитву, а кожної неділі брала дітей до церкви.

Квітень 1945 р. був страшним місяцем для родини. Одна з польських банд напала на село – вбили маму, поранили дочку Емілію, пограбували хату.

1946 р. родина Сапеляків була примусово депортована на схід – в с. Сихів біля Львова. Помер батько, не витримавши смерті матері й життєвих катаклізмів. В с. Сихів Славко пішов до школи. Малий школяр вносив і свою лепту, щоб раптово обідніла родина вижила. Від заможного колись господарства залишилася одна-єдина корова. Вона й врятувала родину: у Львові знайшлися постійні покупці, яким малий Ярослав приносив молоко до хати. Вони платили за молоко і віддавали лушпиння картоплі для корови. Навряд чи уявляли собі міщани, з якою радістю хлопчик ніс ці відходи додому – Міля або Марійка їх старанно обчищали й варили суп. А за копійки від проданого молока купували хліб. Ярослав усе життя пам’ятав, як тато  ниткою, аби не пропала жодна крихта, ділив буханець на чотири частини. Незабаром батько помер.

«Тато найбільше переживав за Славка, якому тоді було одинадцять років. Ми зі сестрою пообіцяли дбати про нього. Нам було нелегко, скрутно матеріально, але ми старалися, щоб він не відчував себе сиротою. Зуміли дати йому вищу освіту. Жили дружно, ніколи між нами не було непорозумінь. Тішилися з того, що виховали брата доброю людиною, християнином, великим патріотом, який любив Україну, жив для неї», – розповіла сестра Марія Федак-Сапеляк.

Марійка закінчила педучилище, влаштувалася вихователькою у дитсадку в Куликові. Забрала і Славка до себе. В Куликові він закінчив десятирічку. Ярослав вступив на біологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка і закінчив його.  Але влаштуватися на роботу, маючи двох братів (єпископа і священика) за кордоном, було на той час нелегко.  Тому Ярослав вирішив вступити в Інститут фізкультури на факультет легкої атлетики, бо захоплювався спортом, та й влада менше «приглядалася» до спортсменів.

Роботу таки одержав – спочатку вчителював у школі м. Нововолинськ, далі – працював тренером у «Трудових резервах» у Львові.

Одружився з такою, як сам – без помешкання, з ярликом «української буржуазної націоналістки» . Опинився без роботи, бо радянська влада вважала націоналістом. Та згодом влаштувався на викладацьку роботу в престижному тоді технікумі радіоелектроніки. Окрім того, налагодив зв’язки з братами, які намагалися допомогти родині. Спокійно працював недовго. Як згадує дружина Ярослава Сапеляка, в с. Розлуч Турківського району була спортивно-відпочинкова база технікуму. Відпочиваючи там, родина робила заготівлі ягід на зиму, а в неділю ходили до церкви. Хтось доповів керівництву. Чоловіка викликали «на килим» і звільнили…

Молодь, майбутнє України, майбутнє людства – це ті проблеми, які постійно, протягом усього свідомого життя хвилювали Ярослава Сапеляка.

У 70-их роках пише статті до тодішніх московських і київських газет, відстоюючи національно-патріотичну суть змагальних ігор, зокрема футболу. Звичайно ж, жодна стаття опублікована не була.

 У 1983-1984 рр. працював тренером-методистом ЖЕК-508. Заняття проводив тільки українською мовою.

У 90-ті роки пан Ярослав «кинувся» у вир подій, особливо у Винниках, де він на початку 80-их років побудував будинок. Разом із іншими ентузіастами організовував перші мітинги, скликав збори громади, аби примирити православних і греко-католиків і спільно користуватися храмом, доки православна громада побудує власну церкву.  Невтомно і сміливо (тоді це було небезпечно для життя) їхав у найвіддаленіші куточки Львівщини допомагати у вирішенні міжконфесійних суперечок, підкинутих спецслужбами.

Одним із головних завдань після доленосного референдуму вважав утверджувати незалежність України в свідомості людей.

Разом із однодумцями зініціював проведення в місті всегромадського святкування Дня Незалежності України. Не шкодував ні часу, ні зусиль на його підготовку, бо вважав цей день великим Божим чудом, коли «Бог вивів нас з московської неволі».

«Для Ярослава не існувало поділу на особисте і громадське. Проблеми держави, громади були його особистими проблемами, успіхи держави, громади – його власними успіхами. Власне, бути господарем на своїй землі, в рідному краї означало перейматися тим, що діється навколо. Його дивувала, обурювала, ображала байдужість, індиферентність багатьох до загальних справ. Особливою турботою огортав молодь. Як колишній тренер, він знав, який величезний вплив на молодих людей мають змагальні ігри Радянська система перетворила спорт у могутній засіб русифікації, пропаганди атеїзму. Насправді він покликаний виховувати інші якості людини: вести молодих людей до Бога, до усвідомлення величі творця, величі Його творіння, розкриття потенційних можливостей, даних людині Богом», – розповіла дружина Оксана Сапеляк.

Кілька років був головою винниківського осередку «Просвіти». Долаючи перешкоди, створював спортивні гуртки при «Просвіті».

У 1992 році Ярослав Сапеляк влаштувався працювати в районний відділ народної освіти Личаківського району на посаду інспектора. Намагався переконати керівництво шкіл, що фізична культура – одна з важливих складових загальної культури народу. Спорт у його розумінні включає в себе глобальний розвиток особистості: впливаючи на вдосконалення тіла, формує розуміння краси руху, ритму, змагання, викликає позитивні емоції всіх учасників спортивного дійства, виховує якості, необхідні людині у житті – витривалість, терплячість, самопожертва, чесність, вміння володіти емоціями, повага до суперника. Спорт формує патріотів, які представляють свій народ на міжнародних змаганнях.

У незалежній державі початку 90-х Ярослав не побачив національного спорту. Ті, хто представляв Україну на міжнародних змаганнях, навіть не розмовляли українською мовою. Дружина згадує, що чоловік переживав пекучий сором, коли спортовці виходили на почесну сходинку переможців і, на відміну від представників інших країн світу, не знали слів державного гімну.

У січні 1993 року опублікував статтю (Степан Вовканич, Яків Дубров, Ярослав Сапеляк, Богдан Чепурко, Марія Чумарна) «Хресна дорога українства (пропозиції щодо відзначення Голодомору – 33» в газеті «За вільну Україну».

«Релігійно-філософські ескізи» – стаття, в якій розглянув основні канони тріалістської філософії що її започаткував Григорій Сковорода. Ярослав запропонував розглядати людську плоть як еманацію Вселенського духу.

Ярослав Сапеляк був незвичним інспектором – займався не за усталеними приписами традиційної радянської школи. 1994 року започаткував для випускників шкіл Личаківського району Львова «Випускні ігри», що відбувалися на стадіоні Львівського державного інституту фізичної культури. Починалися змагання молитвою у церкві, учасники разом виконували гімн України, піднімали державний прапор, покладали квіти на могилу воїнів УПА. Далі – військово-спортивні змагання, показові виступи юних боксерів, рукопашний бій курсантів. На завершення – святковий концерт учнів.

Друзі та знайомі відзначали його відвертість, щирість і чесність. Вийшовши на емеритуру, Ярослав повністю присвятив себе роботі з молоддю. Якщо раніше багато часу витрачав на працю в «Просвіті», партійному осередку УНП «Собор», то після втрати сина Михайла (1978-2000) віддався роботі з молоддю, дотримуючись гасла «Церква і спорт». Він організував турніри пам’яті Михайла Сапеляка з більярду.

На пропозицію Ярослава займатися розвитком спорту при церквах відгукнулися чимало священиків. Винниківчанин видав брошуру, в якій коротко окреслив головні положення питання організації спортивних секцій при церквах, запропонував орієнтовний календар спортивних змагань на рік.

13 лютого 2003 року єпископ Ігор Возьняк призначив Ярослава Сапеляка координатором проекту «Церква і спорт на шляху співпраці» у львівській Архиєпархії. На жаль, хвороба перешкодила здійснити заплановане. Помер 29 листопада 2003 року. Але справу його продовжили. 29 серпня 2004 року при храмі Пресвятої Богородиці відкрито спортивний центр для дітей та молоді, відбуваються турніри з тенісу, шашок, футболу, міні-футболу між парохіяльними командами.

У Винниках щороку проводиться турнір з настільного тенісу «Різдвяні канікули», присвячений пам’яті першого чемпіона з настільного тенісу у Винниках – Михайлові Сапеляку (1978-2000), який започаткував Ярослав Сапеляк.

Лариса Кубська

Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter

Календар подій

Листопад

17.2019


AEC v1.0.4

- Засідання міської ради

- Засідання виконкому

- Інші події


Стратегія міста

Інвестору