м.Винники,вул.Галицька,20 Наша геолокація

т. 032 2295440, vynnyky_vykonkom@ukr.net

21.10.2019

Мар’яна Прокопович: винниківчанка, яку Італія відзначила Орденом Зірки

Мар’яна Прокопович  – українська перекладачка, мовознавець і лексикограф, член Національної спілки письменників України, лауреат премії «Ars translationis» імені Миколи Лукаша.

Нещодавно Мар’яна Прокопович отримала державну відзнаку Італії – стала кавалером Ордену Зірки.  Саме завдяки їй українці мають змогу читати романи Умберто Еко «Ім’я рози» і «Маятник Фуко» та багато інших книжок рідною мовою.

  • Пані Мар’яно, ви народилися у Винниках. А де саме жили? Розкажіть про вашу родину.
  • Так, я народилася у Винниках і частину свого дитинства провела в бабусиному будинку, що на вул. Франка, 123. Корінною винниківчанкою була моя мама, Ольга Прокопович, яка багато років викладала англійську мову в Львівському університеті. Її мама, а моя бабуся, Анна Михайлівна Бреславська, за Польщі була вчителькою початкової школи й дуже шанованою людиною у Винниках. Мамин батько, а мій дідусь, колишній січовий стрілець, помер ще під час війни, я його не знала. Він був за освітою юрист, але змоги працювати за фахом за Польщі не мав, тому займався господарством.

Татові батьки оселилися у Винниках у 50-ті роки минулого століття, коли повернулися зі заслання в Сибіру. Мій дідусь по батькові, Роман Орленко-Прокопович, був відомим музикантом, оперним співаком, пізніше викладав у консерваторії. Бабця займалася родиною та господарством. Мій тато, Іван Прокопович, також був музикантом, як і його батько, співав у капелі «Трембіта». Обоє моїх батьків і всі мої дідусі та бабусі поховані у Винниках на старому цвинтарі.

– Ваші дитячі роки минули у Винниках. А коли переїхали до Львова?

  • Взагалі-то мої батьки переселилися до Львова, коли мені було два роки. Але пізніше, коли народилися мої сестри, а мені треба було йти до школи, вони вирішили, що буде краще, якщо я побуду трохи в бабусі та тітки. Мамі було важко давати собі раду з трьома дітьми. Вона мала відповідальну роботу, а декретна відпустка тоді була дуже короткою. Моя тітка, мамина сестра, Дарія Степанівна Бреславська, була дуже популярним лікарем-терапевтом у Винниках – думаю, що старші винниківчани її добре пам’ятають. А мені вона була другою матір’ю. Тож я вчилася три роки в СЗШ №29 – до четвертого класу. А потім батьки забрали мене до Львова. Але це не означає, що я покинула Винники – я приїздила сюди, до бабці та тети, на вихідні й на канікули. Я й досі сюди часто приїжджаю. Бабусина хата з великим садом перейшла мені у спадок, і я дуже люблю тут бувати. Тож я ніколи не переставала бути винниківчанкою.

– Ви закінчили англійську філологію. Коли опанували італійську мову?

  • Італійську я вивчила самостійно, а зацікавилася нею ще на п’ятому курсі університету.

– Скільки та які мови знаєте?

  • Замолоду мене дуже цікавили мови. Тому я й вступила на англійську філологію. Там я вчила також французьку – як другу іноземну мову. Крім італійської, я ще самостійно вивчала іспанську та німецьку мови. Але з цими мовами я не працюю, хоча їх знання не раз ставало мені в пригоді. Ну і, звичайно, я досить добре знаю польську мову. Потім ще трохи вчила угорську та японську мови на елементарному рівні – моєю метою було не стільки опанувати мову, як ознайомитися з мовними системами, далекими за походженням і структурою від індоєвропейських мов, тобто мій інтерес тут був тільки теоретичний. І взагалі питання «знати мову» дуже неоднозначне – ту чи іншу мову можна знати різною мірою і на різних рівнях.

– Перекладаєте книжки з італійської мови, а були в Італії?

  • Так, я була в Італії, і не раз. Часто навіть досить довго, їздити туди почала з 1992 року. А перше, що мене там вразило – мабуть, це когось може здивувати – була люб’язна поліція. Так сталося, що перші два рази, коли я їздила до Італії, відразу по прибутті ми мали справу з місцевою поліцією, яка надала нам всю необхідну допомогу ще й почастувала кавою. А поза тим найбільше мені в Італії подобаються невеличкі, нетуристичні містечка та села, де старовинні споруди дуже гарно вписуються в чудовий краєвид. Подобаються й люди – італійці зовсім інші, ніж ми, q водночас дуже подібні. З ними легко знайти спільну мову.
  • Якби була можливість перекласти на італійську мову українську книгу, то що б ви запропонували читачам Італії?
  • Можна сказати, я вже запропонувала, адже займаюся також перекладом книжок із української на італійську у співпраці з моїми італійськими колегами-україністами, оскільки італійська не є моєю рідною мовою. Зокрема ми переклали «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, романи Сергія Жадана «Ворошиловград» і «Месопотамія», а тепер разом з моєю колегою, професоркою Джованною Броджі ми перекладаємо роман Жадана «Інтернат». Крім того, я допомагала Джованні в її перекладах творів Тараса Шевченка. Загалом вважаю, що варто було б більше перекладати української класики, але, на жаль, видати ці переклади в Італії без спонсорської допомоги, мабуть, нереально.

– Орден Зірки Італії  – державна нагорода Італійської республіки, якою відзначають італійців, які живуть за кордоном та іноземних громадян за внесок у розвиток дружніх відносин Італії з іншими країнами. Чи дає цей орден якісь привілеї?

  • Ні, не дає. Це просто відзначення заслуг українки перед Італією.

– В Італії багато заробітчан, які, переважно, працюють на непрестижних роботах.  Ви ж змогли довести, що в Україні є високопрофесійні люди. Як ви вважаєте, що потрібно, щоб досягти успіху в чужій країні?

  • Я не одна, до мене таким орденом було нагороджено немало людей і, гадаю, будуть нагороджені й після мене. Та й в Італії є українці, які займають престижні посади – наприклад, Оксана Пахльовська, професор Римського університету «Ла Сап’єнца» та інші. А стати успішним у чужій країні цілком можливо, але до цього треба докласти багато зусиль і наполегливості, бо на чужині для досягнення мети загалом треба подолати набагато більше бар’єрів, ніж на батьківщині. На жаль, небагато людей на це здатні.

 

Розмовляла Лариса Кубська

 

Довідка

Мар’яна Іванівна Прокопович  народилася 28 березня 1961 року в місті Винники, в сім’ї співака Державної заслуженої хорової капели України «Трембіта» Івана Прокоповича й викладача англійської мови Львівського університету Ольги Прокопович (з дому – Бреславська). З 1967 до 1970 року навчалась у Винниківській середній школі № 29, а потім – у Львівській середній школі № 44, яку закінчила в 1977-му. У 1977-му вступила до Львівського університету імені Івана Франка, факультет іноземних мов, (спеціальність – англійська мова), й 1982-го здобула диплом. Із 1982 до 1983 року викладала англійську мову у Верхньобілківській середній школі. У 1983-1995 роках працювала перекладачкою наукової літератури в Інституті фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин.

Від січня 1995 року – на творчій роботі. З 1996 до 1997 року Мар’яна Прокопович стажувалась у Папському східному інституті (Рим) на спеціальності «Східні церковні науки» і водночас робила переклади на релігійну тематику. У липні-серпні 1998-го брала участь у роботі Міжнародної лабораторії лінгвістичного та літературного спілкування (Джемона-дель-Фріулі, Італія).

У 2000–2001 роках працювала на посаді старшого наукового співробітника Центру італійської мови та культури Львівського університету, де викладала курс історії італійської літератури для слухачів курсів італійської мови. У тих же роках Мар’яна Прокопович брала участь у роботі міжнародної школи перекладачів та інтерпретаторів текстів «Перекладацька майстерня» Центру гуманітарних досліджень Львівського університету, де провадила цикл семінарів з інтерпретації текстів.

Крім того, Мар’яна Прокопович працювала усним перекладачем з англійської та італійської у низці театральних міжнародних проектів.

У 2007 і 2009-2011 роках Мар’яна Прокопович одержувала стипендію Міністерства закордонних справ Італії.

Член Національної спілки письменників України з 2000 року. У 1998 році здобула Премію Ars translationis імені Миколи Лукаша за переклад роману Умберто Еко «Маятник Фуко».

Мар’яна Прокопович дуже добре володіє італійською, англійською, російською і добре – польською, французькою та іспанською мовами.

Дебютувала перекладом оповідання Італо Кальвіно «Гриби в місті» (альманах «Вітрила», 1989). Серед її найвагоміших робіт – твори відомих італійських і англомовних авторів, зокрема Умберто Еко, Луїджі Піранделло, Італо Звево, Джеймса Джойса та інших.

Крім того, Мар’яна Прокопович у співпраці з італійськими колегами, переклала італійською мовою «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко та романи «Ворошиловград» і «Месопотамія» Сергія Жадана.

Творчій манері перекладачки притаманні багатство словника, точність і раціональність добору лексичних засобів, уміння знайти золоту середину, не вдаючись у непотрібні крайнощі.

Мар’яна Прокопович працює також у галузі лексикографії. Разом із Лоренцо Помпео вона уклала невеликий італійсько-український та українсько-італійський словник, який у 2000 році вийшов у міланському видавництві «A. Vallardi». Тепер працює над створенням більшого словника.

 

Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter

Календар подій

Листопад

13.2019


AEC v1.0.4

- Засідання міської ради

- Засідання виконкому

- Інші події


Стратегія міста

Інвестору